Викладачі та студенти кафедри менеджменту освіти та педагогіки вищої школи долучилися до тематичного вебінару.
Школи Лохвицького земства, створені за проєктами видатного українського художника, етнографа та архітектора Опанаса Сластіона у 1910–1916 роках, є не просто яскравим втіленням українського архітектурного модерну, а й глибоким світоглядним маніфестом, який відіграв вагому роль у процесі національно-культурного відродження та самоусвідомлення українського суспільства. В умовах жорстких імперських обмежень, коли національне вираження зазнавало систематичного утиску, створення виразно українського освітнього простору стало актом збереження та утвердження національної самобутності. Спроектувавши серію навчальних закладів, Сластіон свідомо інтегрував у їхній зовнішній вигляд традиційні елементи народної архітектури, перетворивши звичайні сільські школи на візуальні символи українського духу.
Загалом за проєктами майстра було споруджено понад п'ятдесят земських шкіл на території тогочасного Лохвицького повіту. Сьогодні географія збережених будівель охоплює кілька областей України, серед яких найбільша кількість зосереджена на Полтавщині (41), а також окремі школи збереглися в межах Сумської (6) та Чернігівської областей (7). Знаменно, що ці освітні осередки в народі та в інтелектуальних кола нерідко називали «шевченковими школами». Своєрідний концептуальний перегук з цими ідеями знаходимо й у пізнішій педагогічній спадщині Василя Сухомлинського, який у своїх працях неодноразово наголошував на винятковому значенні візуального образу «школи радості», де естетика середовища є важливим чинником формування особистості дитини. Архітектурні витвори Сластіона викликали захоплення й серед його сучасників — зокрема, високу оцінку цим земським школам давала Олена Пчілка, відзначаючи їхній глибинний зв'язок із народною традицією та величезний просвітницький потенціал.
Таким чином, Сластіон здійснив украй важливий з поз етнопедагогіки підхід: він бережно підніс традиційний, рідний для селянської дитини простір «народної хати» до рівня сучасної, світлої та функціональної громадської будівлі. Дитина потрапляла не в чужу імперську казенну споруду, а в рідний за духом "храм науки" , що асоціювалася з домашнім затишком, народною естетикою та національною традицією.
Щиро вдячні організаторам, спікерам та учасникам вебінару за конструктивний діалог! Особливі слова вдячності адресуємо головному спікеру - Олександру Спащуку